04.12.2020 Верховна Рада України прийняла за основу та в цілому проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (реєстр.№ законопроекту 4460 від 03.01.2020).
В чому ж полягають прийняті зміни та які наслідки вони матимуть для електронного декларування?
Процедура внесення та розгляду законопроекту
Головним комітетом ВРУ, відповідальним за підготовку і супровід законопроекту реєстр. № 4460, було визначено комітет ВРУ з питань правоохоронної діяльності, хоча питання формування антикорупційної політики віднесене до відання комітету ВРУ з питань антикорупційної політики.
Законопроект є результатом поєднання проектів Законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (реєстр. № 4434 від 27.11.2020) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та за неподання суб’єктом декларування декларації» (реєстр. № 4441 від 30.11.2020).
До законопроекту надані зауваження Головним науково-експертним управлінням ВРУ, які комітетом не було розглянуто.
Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, його метою є встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та за неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Проте, при досягненні цієї мети слід було враховувати Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020, а також правозастосовну практику.
Зміст ухвалених змін:
- запроваджено кримінальну відповідальність за:
умисне внесення до декларації завідомо недостовірних відомостей (ст. 366-2 ККУ) на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 1) або на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб(ч.2);
неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 366-3 ККУ).
- запроваджено адміністративну відповідальність за внесення до декларації недостовірних відомостей, які відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 4 ст. 172-6 КУпАП);
- внесено зміни до статті 56 Закону України «Про запобігання корупції», якими доповнено перелік посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, посадами Голови та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, інспекторів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, першого заступника та заступника директора Національного антикорупційного бюро України, Голови Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступників, Керівника Офісу Президента України, його першого заступника та заступника;
- внесено зміни до ст.ст.33-1 та 216 КПКУ, якими справи, передбачені ст.ст. 366-2, 366-3 ККУ віднесено до підсудності Вищого антикорупційного суду та підслідності Національного антикорупційного бюро України.
За вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.366-2 та 366-3 ККУ, передбачено покарання у вигляді штрафу або громадських робіт або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Встановлення таких санкцій, враховуючи положення ст.12 ККУ відносить такі кримінальні правопорушення до кримінальних проступків.
Кримінальні правопорушення. передбачені ст.ст.366-2 та 366-3 ККУ не віднесено до корупційних.
Враховуючи визначення поняття «корупція» та «корупційне правопорушення», наведені у ст.1 Закону України «Про запобігання корупції», це є абсолютно логічним.
Проте, тепер особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок, передбачений ст.ст.366-2 та 366-3 ККУ, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, зокрема у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 ККУ), у зв'язку з передачею на поруки (ст.47 ККУ), у зв'язку із зміною обстановки (наприклад, подання виправленої декларації або подання неподаної декларації) (ст.48ККУ).
Крім того, відповідно до ст.49 ККУ такі особи можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили мине два роки для ч.1 ст.366-2 та ст.366-2 ККУ та три роки для ч.2 ст.366-2 ККУ. Враховуючи темпи проведення повних перевірок декларацій та досудового розслідування та судового розгляду вірогідність притягнення до кримінальної відповідальності досить низька.
Рішенням КСУ № 13-р/2020 ст. 366-1 ККУ, якою передбачалась кримінальна відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації або умисне неподання декларації була визнана неконституційною, оскільки за позицією КСУ «за своєю природою подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання декларації хоч і свідчать про порушення вимог антикорупційного законодавства, однак такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог ст. 11 ККУ. Встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень, а негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 366-1 ККУ, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь. Конституційний Суд України вважає, що декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації мають бути підставою для інших видів юридичної відповідальності».
А значить нові ст.366-2 та 366-3 ККУ також можуть бути визнані КСУ неконституційними з тих же міркувань.
Відритим залишилось питання співвідношення приміток до ст.50 Закону України «Про запобігання корупції», яка визнана неконституційною, та до ст.56 цього Закону.
В першій йдеться про осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у другій – про посади, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
У ст.255 КУпАП зазначено, що уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції) складають протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.172-4 - 172-9 КУпАП за винятком правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. При цьому орієнтувалися на примітку до ст.50 Закону України «Про запобігання корупції», яка визначала саме перелік осіб, а не посад, як ст.56 цього Закону.
Отже, якщо правозастосовна практика піде шляхом, що для розмежування компетенції НАЗК на Національної поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, можна керуватися ст.56 Закону України «Про запобігання корупції», то відновиться абсурдна ситуація за якої протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, вчинене Головою НАЗК та його заступниками, може бути складено виключно уповноваженими особами НАЗК, якими є Голова НАЗК, його заступники та інші особи, визначені Головою НАЗК.
Поновлюючи відповідальність за недостовірні відомості в декларації та неподання декларації закон не повертає НАЗК повноваження щодо контролю за деклараціями.
Матеріал підготовлено адвокатом, старшим партнером адвокатського об'єднання "КРІДЕНС ПАРТНЕРС" Іриною Мостовою.
04053, м. Київ, вул. Січових Стрильців, будинок 77, офіс 200
